Тітонька Еллен | Aunt Ellen

Розважлива людина, що подорожує з Півночі до Лондона через Східні графства, завжди забезпечує себе друзями, у яких можна знайти їжу та притулок. Міс Гіллон, яку всі знайомі кличуть «Тітонькою Еллен», пригостила мене ланчем у своєму будинку неподалік Грантема. Вона хотіла надіслати пухову ковдру¹ старій сімейній служниці в Гаммерсміт. Невже я не пам'ятаю Прескотт із минулих часів? Завтра у Прескотт день народження. Ковдра затрималася через ремонт. Чоловікові, звісно, не зрозуміти, наскільки ніжними є пухові ковдри. Чи буду я в Лондоні сьогодні ввечері? Тоді чи не міг би я вранці завезти ковдру за адресою Прескотт? Прескотт буде так задоволена! І здивована також; бо в саму ковдру загорнуто кілька дрібних подарунків на іменини від неї самої та від Сондерс.

Сондерс, наступниця Прескотт, піднялася нагору і повернулася з ротом, повним вузлуватих мотузок, обіймаючи велетенську картонну «труну»². Ковдру з кричущим візерунком скатали у формі валика, перев'язали у двох місцях широкими темно-червоними стрічками і втиснули всередину. Сондерс обплела все це шнурами, а я виніс пакунок і примостив його дибки біля керма.

Коли я їхав під’їзною алеєю, то ледь міг бачити дорогу з-за цієї штуковини, а на повороті вона ледь не влучила мені в око. Тому я «відчепив» її від себе і прив'язав ззаду свого двомісного авто. Щоправда, більшість вузлів я в’язав у рукавичках, але, щоб компенсувати це, я вплів риф-сезні³ Сондерс у задню частину машини так само ретельно, як повитуха-оріола⁴ плете своє гніздо.

Потім я вирушив на обід до одного храму науки, де мав забрати друга — Генрі Бранкеса Летткома, кавалера ордена Британської імперії, колись полковника територіальних військ. Його місією у мирний час було відродження нашої вітчизняної кіноіндустрії. Він був людиною великих надій, які втілювалися в проспекти⁵, що в’янули під підступним подихом фінансів. Іноді я писав ці проспекти, бо він обіцяв мені: коли його корабель прийде в гавань⁶, він випустить найкращий фільм у світі — «Життя святого Павла». Він казав, що це буде простіше, ніж упасти з колоди, щойно він запустить свою «Пан-імперську асоціацію життєвих видінь».

Він сказав, що я знайду його в коледжі Сент-Мартін, який розташований у досить тісному кварталі університетського містечка. Я завжди дивлюся на свої крила як на заручників Долі; проте навіть я був трохи вражений свавіллям вуличного руху. Він складався з безголових молодиків у фланелевих штанах і яскравих блейзерах, які з’являлися, зникали й зупинялися без попередження на всіляких машинах. Вони були такими добродушними, якими й мають бути ті, за чиїми рахунками платять батьки. Лише один, кремезний юнак у дерев’яному спортивному авто з кормою, як у каное, протаранив мене в правий борт⁷ і заявив, що це моя провина.

Його супутник — стрункий, бездоганно вбраний і ввічливий — обеззброююче посміхнувся. «Я б не став його сварити на вашому місці, сер, — сказав він. — Він щойно після налаштування»⁸.

Я виплутався і проїхав до Сент-Мартіна, де виявив, що Леттком теж займається «налаштуванням». Він нещодавно повернувся з місця під назвою Голлівуд і розповідав нам про небувалу енергію та винаходи за межами нашої уяви, якими керують супермени, котрі, не маючи расових упереджень, можуть задовольнити «масовий апетит» усіх народів, що відвідують «сінімуси». Далі він говорив про «навіяні психози» та «ендіоклініки» — небезпечні слова, щоб кидати їх у вчених, які не відвідують «кі-не-мас». Ті відплачували власними абракадабрами та вимагали від нього визначень. Леттком, завжди туманний у всьому, крім дій, випив трохи університетської мадери, щоб полегшити собі процес визначень, і коли ми нарешті виїхали до Лондона, він був цілком конкретним.

Під час поїздки я слухав про створення на вдосконалених засадах «Пан-імперської асоціації життєвих видінь». Тепер він казав, що вона працюватиме спільно з Голлівудом. (Він відмовився від мого плану величезних студій на вершині Хелвелліна з морськими філіями у затоці Вош та на Святому острові!). Я тактовно повернув розмову до святого Павла, вказуючи на те, що було б нерозумно, якби Апостол отримав сонячний удар серед каліфорнійських кактусів, які за логікою речей не могли бути відкриті ще півтори тисячі років після його мученицької смерті. Леттком відповів, що дух, а не буква, дає життя, і запропонував на роль Обраної Леді кінозірку, що розлучається кожні пів року.

Я вже почав формулювати деякі попередні заперечення, коли почув позаду один чіткий звук, схожий на удар барабана. Леттком саме витяг зі свого імпортованого словника вагоме слово «криптопсихічна аперцептивність». Я вдарив по гальмах, бо криптопсихічно усвідомив, що «труна» Сондерс відв’язалася і лежить десь посеред дороги. Водночас я психічно відчув духмяну чарівність ранньої літньої ночі та тишу, яка загострює сприйняття, коли машина зупиняється. Леттком був настільки зайнятий недоліками всіх колишніх чоловіків Леді, яку належало обрати, що продовжував захищати її перед покинутим кермом ще довго після того, як я вийшов і пішов пішки назад (задній хід не відповідав темпераменту моєї машини), щоб відшукати загублений пакунок.

Дорога за нами тяглася прямо кілька сотень ярдів до невеличкого лісу, де повертала. Коли я рушив, вона була абсолютно порожньою. Спершу я знайшов «труну» — теж порожню; відфутболив її в канаву, куди вона майже докотилася, і пішов далі, шукаючи ковдру, перев’язану у двох місцях. Великий прожектор⁹ освітив ліс. Маленька машина вилетіла з-за повороту. Завищав сигнал. Почувся брязкіт заліза, що бунтує; машина, наче кенгуру¹⁰, стрибнула вправо і зникла разом зі своїм прожектором. Але перед тим мені здалося, що я побачив свій згорток просто на її шляху. Я пішов подивитися.

Очевидно, ніхто не постраждав, бо рівний голос із темряви промовив, що «хтось таки це зробив». Другий голос, хрипкий і розпалений, запитав, чи бачив той, чому він це зробив. «Заради жінок і вина, — мрійливо сказав перший голос. — Хіба що ти завжди так перемикаєш передачі».

Вони продовжували розмовляти, мов духи, що випадково зустрілися в чистому космосі.

Машина тим часом «стала на коліна» на свій перед, виставивши до холодної дороги свою вигадливу теслярську корму у формі каное. Під її задніми колесами лежала довгаста купа, від якої моє серце тричі пропустило удар — настільки мертво-людською вона здавалася, аж поки я не зрозумів, що мені доведеться шукати для Прескотт іншу пухову ковдру. Я відчув гнів на цих немовлят, що гарчали й воркували біля носа свого фальшивого судна. Нехай насолоджуються моїми відчуттями без попередження; буде навіть краще, якщо вони уявлять, що вчинили вбивство. Так я міркував у глибині своєї ницої душі; але на вищих рівнях, де думка зливається з Інтуїцією та Пророцтвом, мій Демон Безвідповідальності заспівав: «Я знову з тобою! Відійди і дозволь Мені взяти все на себе. Ця ніч теж буде Однією з Тих Ночей». Тож я відступив і чекав, покладаючись на Випадок та Обставини, які, якщо їх приймати покірно, ніколи не зраджують Щирого Вірянина.

Тінь у приталеному плащі з фраком під ним вийшла з канави; побачила те, що бачив я; різко втягнула повітря і після паузи повільно простягнула руки до жаху під задніми колесами. Раптом постать піднесла одну руку до рота й прикусила її. Я почув шиплячий подих полегшення і побачив, як її силует розслабився. Потім вона потягнула, визволила речі й почала тягти й тягти — ну, скажімо, Тітоньку Еллен, — аж поки та не звільнилася. Той край ковдри, що з’явився останнім, був, так би мовити, розірваний. Тінь згорнула її, обійняла обома руками і почасти впихнула, почасти заштовхала у відкидне сидіння¹¹ машини, яке мовчки закрила. Я почув тихий смішок і сам засміявся. Тінь навшпиньках підійшла до мене. «Ваше?» — прошепотіла вона. «Так», — відповів я пошепки. «Вам вона потрібна, сер?» — «Залишаю це на ваш розсуд, партнере», — відповів я. Постать знову хмикнула і поплескала мене по плечу з якимось дивним почуттям — сумішшю вдячності та мало не синівської шани, або навіть (хоча це могла бути стареча марнославність) — товариськості. Потім вона повернулася і гукнула в бік канави: «Філе! Вона мертва, як класична мова».

Відповідь, що долинула, вочевидь, крізь гущавину чагарників, полягала в тому, що «Філ» занапастив манішку своєї сорочки. Тінь приречено зітхнула: «Не зважайте. Ми повідомимо йому про це пізніше, сер», — і ще раз поплескала мене по плечу. У тиші, що настала, я почув, як Леттком, який до цього часу вже встиг мене затерти, шукає мене на дорозі. Він виспівував своє палке бажання, аби світлячок позичив мені свої очі, а зірки, що падають — такі ж рідкісні на початку літа, як і світлячки, — супроводжували мене через усі Східні графства. Вантажівка, що прямувала до Лондона, вилетіла з-за повороту, і її водій поцікавився в нього, скільки місця на дорозі йому, в біса, потрібно. Леттком відповів йому термінами передової шістнадцятого року; вантажівка жбурнула їх назад із додатками з того ж таки кривавого лексикону, приємно розреготалася й поїхала далі.

— Ну, — промовив голос, названий Філом, — ти збираєшся стирчати тут усю ніч? Мені треба дістатися до...

— Цить, — відповіла тінь. — Я вже позбувся її, слава Богу. Здавай назад, якщо зможеш.

— «Ось так — ось так прийти до тебе!» — затягнув Леттком. — Ти бачив ту вантажівку? Ледь не збила мене! Що сталося? Аварія? Я шукаю друга.

— То була жінка? — запитала його тінь.

Двоє ледь встигли відскочити вбік, коли автівка з непотрібною потужністю вивергнула своє непристойне мале єство назад на дьоготь¹². Філ, кремезний юнак, збитий з пантелику важелями, сипав уривками запитань до тіні, яка з великою розважливістю відгукувалася на ім'я «Банні».

— Що сталося? Що насправді сталося? Що ти там верз про жінок? — повторював Філ.

— Я рідко кажу щось про жінок. Навіть коли вони мертві, — відповів Банні.

— То ви бачили мертву жінку? — Філ накинувся на Летткома.

— Нічого, крім тієї клятої вантажівки. Теж ледь не збила мене. Хіба ви не бачили?

— Послухай, Банні, — вів далі Філ. — Мені треба бути в Кадоган-Гарденс до опівночі, а я... я тут... і фара Амана¹³ барахлить. Щось мало статися. Що сталося?

— І я теж не бачив свого друга, — втрутився Леттком. — Я б не хвилювався, але я не дуже вправно кермую. — Він описав мене з тією непристойною легкістю, якою обдаровані тротуарні та кіношні художники замість любові до краси чи пошани до інтелекту.

— Не звертайте на нього уваги! — сказав Банні. — Перед вами королівський професор медицини з... — він назвав опозиційний університет¹⁴ і певною вишуканою широтою постави включив мене до цього кола. Філ — ні.

— То якого диявола він вештається на нашій вулиці? Додому! Йдіть додому, сер! — сказав він мені. У цьому зверненні не було жодної поваги, але Банні дуже люб'язно вибачився за нього.

— Розумієте, він закоханий, — почав він. — Він використовує цю машину, щоб... е-е... ось так — ось так прийти до неї. Це робить його нервовим і ревнивим. І він переїхав стару леді, хоча сам цього не усвідомлює. Коли я вб'ю це йому в голову, він реагуватиме зовсім інакше. До речі, сер, чи помітили ви якісь ознаки життя після того, як ми її звільнили?

— Не помітив, — відповів я. Навіть справжній королівський професор медицини не зміг би промовити це авторитетніше.

— О Господи! Хтось помер? — охнув Філ. — Де?

— Я щойно підкинув її в ту вантажівку — щоб дати їй шанс. Вона виглядала дещо покусаною ззаду, але, можливо, ще жива. Ми маємо наздогнати її й з'ясувати, — сказав Банні.

— Ви не переплутаєте вантажівку, — додав Леттком. — Від неї тхне курми. Ледь не збила мене. Ви ж її бачили, чи не так?

— У такому разі нам краще ворушитися, — запропонував Банні.

Перебування в канаві не пішло машині на користь, але вона все ще була далеко не нікчемною. Її ліве переднє колесо схилилося на осі до (технічно кажучи) площини екліптики¹⁵; її радіатор стікав потом, як Самсон у Газі; її рульове керування грало, як усі нарциси самого Вордсворта¹⁶; її поворотна фара нерухомо втупилася в землю під собою, наче монах-трапіст під час покути; але її пускова рукоятка була поза всяким порівнянням, бо її просто не було. Проте вона відгукнулася на електростартер багатообіцяючими поштовхами. Можливо, позад нас залишилося кілька зайвих дрібниць, але, як сказав Банні, то була провина містера Амана, який не забезпечив їх ліхтариком. Я зрозумів, що містеру Аману рідко дозволяли користуватися власною машиною під час семестру, бо він якось бовкнув, що він «профі-гуляка»¹⁷, і тепер проходив процес перевиховання; і щойно Леттком збагнув, чому я погодився на посаду королівського професора медицини, а також що і де було тією «старою леді», він значно зменшив свою хворобливу ненависть до вантажівки і, як для людини своєї позбавленої уяви професії, попрацював на славу. Нашу працю дещо переривали настирливі спроби Філа з'ясувати, чи мертва його жертва, чи, можливо, житиме. Банні був терплячим з ним, як нянька, навіть коли той знову почав сподіватися досягти Кадоган-Гарденс «трохи по дванадцятій»; при тому, що була одинадцята сорок сім і ніч була ясною.

Ми всі, крім Філа, відчули, що добре знаємо один одного, коли машина містера Амана була зібрана й керована, і, як мандрівники давнини, «вирішили відтепер подорожувати разом». Машина містера Амана йшла попереду, моя ж — позаду для підтримки, аби підсвічувати її, якщо будь-яка електрика відмовить. Через своє понівечене переднє колесо, що надавало їй вигляду й ходи такси, вона мала, як кажуть моряки, сильний нахил вліво¹⁸; і якщо на мить відпустити кермо, вона сповзала до канави. Це знижувало її швидкість, але, з іншого боку, було не так багато обгонів, адже за такого маневру її каліцтва робили її смертоноснішою за колісниці Боадіцеї¹⁹.

Отак ми деякий час пробивалися до Лондона, глибоко в серці ночі та всіх її непередбачуваних принад. (Цей титр належить Летткому). Невдовзі ми відчули запах із тих милих покійних днів, коли коні тягали вози, а ковалі їх підковували — але ж не опівночі. Леттком якраз накидав план екранізації «Гоління Шагпата»²⁰, коли наш лідер зупинився; Банні, принюхуючись, підійшов до нас.

— Ви, випадково, не пам'ятаєте, — запитав він, — чи було на ній боа або капелюшок з пір'ям?

Леттком і я чітко пам'ятали обидва ці предмети.

— Тоді все гаразд. — Він гукнув назад: — Вона була на ній, Філе. Подивися, чи не лишилося чого на кронштейні ресори²¹.

Філ виліз і заповз під машину, поки ми йшли на запах. Він підвівся з клаптем шовку з кричущим візерунком у руці.

— Я знайшов ось це! — хрипко мовив він. — Внизу на радіаторі.

— Спідниця! — вигукнув Банні. — Відірвана! Ой-ой-ой! Мені дуже шкода, старий.

— Це нічого не доводить, — сказав Леттком, — окрім того, що ви могли її зачепити. Нам треба наздогнати ту вантажівку. Можливо, вона лише знепритомніла.

— Вона добряче розпечена, — зауважив Банні біля машини, що потріскувала від жару.

Він відкрив капот, і звідти вирвався сморід. Він був складним, але без жодного натяку на витонченість. Я згадав тоді, що принаймні чверть постаті «Тітоньки Еллен» зникла після зіткнення. Ми знайшли чимало її решток, розсипаних і обвуглених під капотом; проте я не відразу збагнув, звідки взялися ці масні пухнасті нашарування на вихлопній трубі та механізмах, так само як не міг розібратися в природі смороду. У ньому відчувалися нотки жирів, масляної кислоти, спиртів, мінеральних мастил, нагрітої гуми та присмаленої шкіри — і все це під розмашистий акомпанемент обпаленого пір’я, приправлений натяками на засмажене м’ясо.

Я почав прокручувати в голові список іменинних подарунків, які міс Гіллон та добра Сондерс могли запакувати всередину «Тітоньки Еллен». Масло та олію для волосся²² я впізнав; рукавички — можливо; роговий чи черепаховий гребінь — напевно. Спирт міг почати свою подорож як одеколон; були й сліди нирок²³. Під час «пальцевого дослідження» з’ясувалося, що саме олія для волосся забила більшість отворів радіатора тампонами з промасленого пуху. Вентилятор, мабуть, засмоктав цю суміш із клаптя ковдри, що прилип до радіатора, поки все це не спресувалося, від чого машина містера Амана цілком природно задихнулася, а її деталі набули сливового кольору.

— Треба прочистити ці дірочки, поки вона холоне, — сказав я.

— Ваша шпилька для краватки — те, що треба. — Банні повернувся до Летткома, який, будучи людиною чепурною, відколов камею²⁴ із головою Ероса від своєї зеленої готової краватки²⁵ і передав її Філу, який узявся до роботи. Торговець равликами²⁶ не перевершив би його в цій справі.

Як королівський професор медицини, я діагностував його стан так: струс у канаві в поєднанні з попереднім «налаштуванням» занурив Філа в стан сомнабулічного трансу, в якому він механічно реагував на подразники, але не відчував справжнього болю.

— Тепер треба наповнити радіатор, — мовив Банні, поки Філ дув у кожен отвір після того, як прочищав його.

У демократичній Англії, якщо ви здіймете достатньо галасу в громадському місці, хтось — офіційна особа чи ні — обов'язково відгукнеться на ваші потреби. Поки наші подвійні клаксони розвивали цю тему, з хвіртки в живоплоті вийшов чоловік і докірливо повідомив, що він не спав лише для того, щоб зловити станцію «W.E.A.F.»²⁷ у нічній тиші. Леттком відповів, що при нинішньому поєднанні планет на це немає жодного шансу до світанку. Миттєво всі суперечки розчинилися в белькотінні побратимів-ідіотів. Ми з Банні залишили їх (чоловік кивнув нам головою, кинувши: «О, все гаразд. Спитайте Ма»), і пішли стежкою до нового, вогкуватого бунгало, де була кімната з водопровідним краном і глечиком. З іншої кімнати вийшла стара леді в кімоно і відразу стала жертвою Банні в його напіввідкритому фраку; він пояснив наше становище, одночасно наповнюючи глечик, який я поніс до машини. Під час першої ходки я пройшов повз господаря бунгало та Летткома, які все ще сперечалися біля хвіртки про «Алфавіт»²⁸. Під час наступної вони вже забігли в будинок, щоб вирішити, чи то любовні пригоди кепсько вихованої зграї котів, чи то одна нота похмурого флажолета²⁹ представляють усе те, що Західна півкуля може дати для духовного піднесення. Але я продовжував обслуговувати радіатор і, поки закінчив, дещо дізнався про Філа.

Він розповів мені, що присвятив себе веслуванню, але того дня його виключили з університетського човна через зміщення хряща; відтоді він «трохи налаштовувався». Він був, за його словами, сином архідиякона і пішов би до церкви, якби його примусили, але набагато більше волів би безтурботного життя в одному з наших Домініонів³⁰. Він хотів убити містера Амана, бо машина Амана завадила йому вчасно дістатися до Кадоган-Гарденс на зустріч, від якої багато чого залежало. І протягом усього цього часу він непомірно потів. Коли чоловік і Леттком у супроводі старої леді в кімоно та Банні вийшли, кожен тримаючи по великій пляшці пива «Басс», він прийняв свою з вдячністю. Чоловік розповів нам, що служив у малайській гумовій компанії в Каланг-Аланг, що за вісімдесят три милі від найближчої білої людини, і що його мати вела там господарство. Його мати сказала Банні, що між п'явками та тиграми вона радить обирати тигрів кожного разу, бо п'явки заповзають під штани. Потім, з належними прощаннями, ми продовжили нашу подорож.

За винятком переднього колеса, що стало наслідком аварії, автівка покійного містера Амана поводилася дуже добре. Ми збиралися похвалити Філа за його роботу, але щойно він сів поруч із Банні, який узяв кермо, він заснув. Завдяки моїм залізним нервам та відмові зійти з орбіти через викрутаси машини попереду, я дістався околиць Лондона і лавірував серед важкого транспорту, що зупиняється на перепочинок біля придорожніх яток із кавою, які такі тихі вдень. Лише швидкість моєї реакції врятувала мене від зіткнення з Банні, коли він без попередження зупинився поруч із вантажівкою.

— Ми знайшли її! — крикнув він. — Прокидайся, Філе, і запитай те, що я тобі казав.

Я почув, як Філ вирвався зі сну, наче буйвол із соковитої багнюки, і закричав:

— У вас там всередині є стара леді?

Відповідь приємним, хоч і не надто витонченим голосом була такою:

— Почекай-но, Маріє. Нарешті за тобою прийшов чоловік.

І Філ отримав те, про що його просили запитати. У вантажівці поруч із водієм виднівся лише силует профілю, тож усе було так само безособово, як у Еребі³¹. У промові Філа назвали багатьма речами, перелічивши їх по порядку й по пунктах. Йому приписували мотиви й доводили, що він має манери огидного штибу, і все ж завдяки мистецтву, що не піддається імітації, промова містила найглибші сороміцькі натяки. Поверхневі ж, як зауважив Леттком, вставлялися, наче кулеметні стрічки³² між розривами снарядів. Висота голосу майже не змінювалася, а температура всього цього була як у рідкого повітря. Коли настала пауза, Банні, який за розумінням і співчуттям випереджав свої роки, вийшов, підійшов до вантажівки і, знявши капелюха, з пошаною запитав у водія:

— Ви одружені з нею, сер?

— Так, — гордо відповів приємний голос. — Тож не часто мені випадає чути це, так би мовити, з гальорки. Продовжуй, Маріє.

Марія втягнула повітря крізь зуби й продовжила. Вона визначила справу Філа як вештання по світу з метою вбивства людей, кращих за нього самого. Це було сіре полотно, яке вона спершу недбало вишивала квітами; потім ілюмінувала феєрверками, що злітали вгору; і, нарешті, роздерла вщент пронизливими, схожими на розряди блискавки криками:

— Убивця! Убивця!

Здавалося, вся Англія зітхнула з полегшенням, коли нарешті настала тиша. Філ, залишившись у машині наодинці, випустив (титр, знову ж таки, від Летткома) низьке вовче виття, перебрався на сидіння водія і дременув дорогою на Лондон.

— Краще не випускати його з очей. — Банні вже вмостився поруч зі мною. — Краще дозвольте мені сісти за кермо, сер; — і він уже був біля штурвала, витискаючи з мого поважного двомісного авто все те, про що його доброчесне минуле й не здогадувалося. Філ, однак, пускався на божевільні ризики серед вантажівок, що везли овочі на лондонські кухні, і тримався попереду.

— Не збагну, що з ним коїться. — (Банні, здавалося, вважав цілком нормальним розмовляти, мчачи на шаленій швидкості). — Він був цілком притомним, поки не з’явилася та жінка.

— Вони зазвичай такі й є, — дешево пожартував Леттком.

— Можливо, він переживає через нещасний випадок, — припустив я.

— О, я вже й забув про це. Я товкмачив йому про це цілу вічність, але він, здається, тоді не дуже й сприймав. Певно, тепер настав час запізнілого каяття.

— Принаймні, це не водобоязнь, — зауважив Леттком, який пильно видивлявся дорогу попереду.

Ми дісталися роздоріжжя одного з наших розрекламованих, але зазвичай недобудованих об’їздів. Він оминав колишнє село, де колись напували коней і мили екіпажі в брукованому ставі біля заїжджого двору. Філ заїхав просто у став і завзято почав колотити в ньому воду.

— Що сталося, друже? — лагідно запитав Банні, коли ми зупинилися на березі. — Вона що, не плаває?

— Я позбуваюся доказів! — закричав Філ. — Ви чули, що сказала та жінка? Вона права. Це колесо все в крові. І подушки теж. — Він викинув їх за борт і продовжив свій коловий заплив.

— Не думаю, що Аман сумуватиме за ними більше, ніж за рештою, — сказав мені Банні. — Я порізав руку об уламок пляшки у вашій ковдрі, сер. Здається, то був портвейн. Мабуть, він розхлюпався крізь підлогу. Сильно розхлюпався.

— Вигрібай до берега, Філе, ми оглянемо її як слід.

Але Філ дав задній хід. Він сказав, що відмиває низ машини від залишків голови на кронштейні, бо жодна пристойна дівчина не захоче миритися з такими речами на танцях.

— Це дуже дивно, — промовив Банні сам до себе. — Я думав, він і про це забув. Я ж сказав лише «капот». Певно, він вивів «голову» зі своєї підсвідомості.

— Вона виглядає чудово, Філе!

— Ти справді так думаєш? Ти справді думаєш, що дівчині буде приємно бачити мене в ній? — ревів Філ над збаламученою водою.

Ми всі запевнили його, що так воно і буде, і він вибрався зі свого ставу — мокрий, але готовий виконувати свій обов'язок. Банні миттєво сів за кермо і пообіцяв, що вони покажуть машину «їй» ще до завершення танців.

— Але тоді, — завагався Філ, — чи не буде це несправедливо щодо жінки, яку я вбив? Жодна пристойна дівчина не зможе з цим змиритися, розумієте. Доріс — найменше.

— О, ви завжди можете пояснити, — порадив Леттком. — Просто просте пояснення, сприйняте в тому ж дусі, в якому воно було запропоноване.

Філ замислився над цим, заштовхуючи жмені мокрої манішки сорочки назад на місце.

— Твоя правда, — погодився він. — Я поясню... Банні, жени як диявол до лігва Амана. Я маю вбити його.

— Цілком вірно, друже, — сказав Банні і взяв курс на Лондон.

Ми знову рушили слідом, і з якоїсь абсурдної причини Летткома здолав напад сміху. Але я бачив, як зеніт починає м’якшати перед світанком, і туманні плечі світу набувають обрисів під першими променями світла. То була година, яку я знав здавна — година, коли мій Демон творить свої найвеличніші справи. Тому я ніколи не ображаю його веселощами, поки він не розкриє свою справу до останнього фута. (Але що людині, яка їздить до Голлівуду за наукою, знати про будь-якого Бога?)

Світанок дихнув на безмежну широчінь пустельного артеріального дьогтю з його смугами безбарвної порожнечі обабіч. Червоне світло позначало далеке перехрестя. Банні дозволяв «таксі» досить вільно гуляти всією вільною площею, і, гадаю, він мене гіпнотизував. У всякому разі, обидві машини опинилися поруч у ту саму мить, коли один самотній молодий поліцейський зупинив нас і зажадав знати, задля чого ми все це влаштували.

Я гадав, поки він частково розстібався, щоб дістати свій записник, які слова мій Демон вкладе мені в уста. Вони прийшли — вагомі, гігантські — самі собою.

— Роберте Вільяме Пілю³³, — пролунали вони, — необхідно, щоб у гонитві за Мистецтвом відбувалися такі речі. Амінь!

Він відповів, що цитування Святого Письма не має нічого спільного з керуванням автомобілем, що створює загальну небезпеку. Я пожалів його — і щоб він не йшов невтішним до будь-якої долі, що на нього чекала, я сказав йому про це; просто додавши, що іншу машину було викрадено у містера Мордекая, старшого аколіта Олд-Бейлі³⁴, і що я веду за нею спостереження від імені Компанії з повернення автомобілів Мідленда. Ця остання переконлива каденція втримала його від подальших спроб принюхатися до мого подиху. Тоді Філ заявив, що він переїхав стару леді на дорозі, але хоче все пояснити і бути повішеним як джентльмен. У такому стані духу та манері мовлення він перебував до кінця розмови; але — завдяки піднесеним інстинктам давнього народу, що звик до алкоголю протягом тисячі років — боббі³⁵ дотримувався цивільного звинувачення. Чому ми їхали, створюючи загальну небезпеку?

Я повторив вдало підібрану назву моєї фірми. Мої інструкції полягали в тому, щоб запобігти крадіжці, а не вбивству; і що поліцейський збирається з цим робити? Банні позбавив його клопоту, визнавши, що це чесний «зальот», але, якщо йому дадуть хоч найменший шанс, він виправиться. Поліцейський сказав, що він не знає, і не може сказати, але десь тут щось не так. Тоді, звісно, ми всі мусили йому допомогти.

Він вказав на те, що зупинив нас. Ми це визнали. Тоді чи не могли б ми, ласкаво просимо, зачекати там, де стоїмо, поки він піде і покличе свого сержанта? Він звернувся до нас як до джентльменів, які хочуть уникнути зайвого клопоту — чи не зачекаємо ми? Що нам лишалося робити? Він пішов. Ми хотіли вберегти його від клопоту, тому залишилися на місці. Філ сів на підніжку машини містера Амана, час від часу схлипуючи «Доріс!». Леттком, який явно не перебував у злагоді з Авророю³⁶, потер підборіддя і сказав, що не відмовився б поголитися. Банні запалив цигарку і приєднався до мене. Ніч не залишила на ньому жодного сліду — навіть ваги пір’їнки на його одязі; і його молоде обличчя, зухвале, як ранок, що поспішав йому назустріч, не боялося жодних світанкових одкровень.

— До речі, — запитав я, — у вас є якийсь план, чи стратегія, чи щось таке?

— План? — здивувався він. — Коли ти живий? Навіщо?

— Вибачте, — сказав я. — Але мені хотілося б знати, хто ваш батько.

— Кажучи як... е-е... Дядечко, чи порадили б ви мені це казати, сер, якби були на моєму місці? — відповіло дитя.

— Звісно, ні, — відказав я. — Я ніколи цього не робив.

Тоді він назвав мені ім'я і продовжив:

— Якщо сержанти поліції всю ніч були на чергуванні, вони цінують можливість пробігтися на свіжому повітрі перед сном. Якщо ж їх витягли з ліжка спеціально для цього випадку, вони схильні бути дратівливими. Це «сержантський комплекс».

Під’їхала вантажівка, і водій запитав Летткома, чи не якась особлива хвороба змушує його так махати руками. Леттком відповів, що поліцейський наказав йому та його друзям не їхати далі, поки він не повернеться з міським інспектором, щоб перевірити, чи безпечна дорога. Оскільки масова психологія у машин майже така сама, як і у людей, невдовзі ми зібрали три вантажівки, водії яких почали сперечатися з різкістю, властивою самому ранковому повітрю. Наблизилася машина, що йшла на північ; її зупинили, і водій сказав, що, наскільки йому відомо, з дорогою на Лондон усе гаразд. Це довелося обговорювати заново, аж поки ми не побачили вдалині поліцейського та його сержанта, що наближалися швидким кроком. Леттком, щоб підбадьорити їх, затягнув пісню з приспівом «Inky-pinky parlez-vous»³⁷, яку перша та третя вантажівки підхопили в ідеальному темпі. Друга — сумлінно зашикала.

Проте сержант не став займатися всіма нами водночас. Вантажівки вимагали, щоб їхні справи розглянули першими. Леттком заявив, що боббі сказав, ніби дорога небезпечна. Боббі заперечив: він сказав, що те, як ці дві машини їхали цією дорогою, зробить будь-яку дорогу небезпечною. Його зауваження мали загальний характер, а не стосувалися конкретної ділянки. Він хотів пояснити детальніше, але водії вантажівок заявили, що вони — бідні робочі люди. Сержант висловив сумнів щодо слова «бідні», але перш ніж встиг організуватися будь-який протест, голос із другої вантажівки промовив:

— Пане сержанте-смердючий-генеральний-інспекторе поліції, пару слів, якщо ваша ласка.

Сержант миттєво змінив тон і відповів, наче ввічливий адміністратор у магазині:

— О, доброго ранку, місіс Шимахен.

— Ніякого вам «доброго ранку» сьогодні, дякую красно, — почулося у відповідь, і місіс Шимахен заговорила так само, як не так давно говорила з Філом. Цього разу її промова була підкріплена особистим знанням предмету, що додавало їй смаку, і — що надихає кожного митця — всі її випади були підхоплені аудиторією. (Здається, на цій ділянці дороги всі були людьми небайдужими). Коли вона переводила подих, боббі з надією вигукував: «Проїжджайте! Проїжджайте, будь ласка!», але це не справляло жодного враження на захоплених водіїв. Коли сержант намагався втрутитися (щодо підозри у двоєженстві), всі кричали: «Цить!», а коли місіс Шимахен сказала, що закінчила з такими, як він, вони вимагали виступу на біс.

Потім вони поїхали далі, і сержант, морально більш оголений, ніж при народженні, повернувся до нас, поки вірний і ревний поліцейський починав:

— О другій-десятій сьогодні вранці, перебуваючи на посту...

— Краще б ти там і залишався, в біса, — сказав сержант.

— До речі, — промовив Банні тоном, який незабаром завдасть чимало лиха в його світі, — хто була ця жінка, що щойно говорила? Вона відчитала нас трохи раніше — набагато краще, ніж вас. Чоловік називав її Марією, чи не так?

— О, так. Вона тут місцева знаменитість! — (збитий з пантелику сержант повернувся до невимушених манер і природної поведінки, так само, як колись якась дівчина чи дві втратять пильність перед Банні і...). — Вона тримає курячу ферму тут неподалік. Кажуть, вона божевільна. Що ви думаєте, сер?

— Після невеликої підготовки вона стала б одкровенням у нашому бізнесі, — втрутився Леттком. — Кажучи як людина, що дещо на цьому розуміється, я можу це гарантувати.

Я здригнувся! Невже мій Демон збирався покласти розпечене вугілля натхнення на небриті вуста Летткома, а не на мої? Але я вирішив дати йому чесний відлік і почав: «Раз — два — три...», поки боббі вдруге намагався виголосити свій катехізис — («Шість — сім»)... Зрештою, це було більше по частині Летткома, ніж моїй, проте... Леттком випрямився, вдихнув і — я побачив розв'язку, що наближалася разом із днем.

— Ну, хлопці, — почав він тим самим голосом, який, я впевнений, є стандартним голлівудським вереском продюсера. — Світла вже достатньо для пробного знімка. Джиммі, — він вказав на Філа, — ти маєш зобразити провину і каяття за вбивство набагато сильніше, ніж досі.

— Гей! — втрутився я, сподіваючись, що мій Демон змилостивиться, — дозвольте і мені допомогти.

— Нізащо, — відповів Леттком. — Це мій «Святий Павло»!

— А! Здається, я розумію... — почав сержант.

— Ви праві, сержанте, — вів далі Леттком. — Це називається «Любов серед п’явок» — її англійська частина. Даг! (Це було підло з боку Летткома. Я анітрохи не схожий на містера Фербенкса³⁸). Ти виходиш з гри. Ти облишив спроби шантажувати Джиммі і накачав його наркотиками.

— Можна було б і не віддавати Джиммі весь наш віскі, — ображено зауважив Банні. — Він би так само добре «зобразив» і на половині.

— Саме так, — підхопив Леттком. — Саме це містер Фербенкс мав на увазі, сержанте, коли сказав вашому хлопцеві, що все робиться заради Мистецтва. Ви знайдете це в його блокноті. Я бачив, як він це записував. І, Джиммі, зобрази, що ти цілком переконаний: ти переїхав Клару своєю машиною, і що вона вчинила самогубство з горя після того, як тигри вбили її матір у Каланг-Алангу. Зрозумів? Ну, кажи.

— Каланг-аланг-аланг-аланг, — промовив Філ, наче дзвінок на залізничному переїзді. — Слухайте! Коли я вже вб'ю Амана?

— У другій частині³⁹, — скомандував Леттком. — Ми маємо перезняти аварію машини заново. О, ми в нашому бізнесі розбиваємо машини так само легко, як дихаємо, сержанте. Тепер! Струнко! Чарлі! — (Банні прийняв цей пас). — Ти зараз покажеш бідолашному Джиммі те, що він вважав трупом Клари. Це відбувається після арешту Джиммі. Сержанте, ви не проти наказати вашому хлопцеві стати поруч із Джиммі? Йому треба лише дивитися так, ніби він не знає, що буде далі. Готові?

І вздовж дороги, що вже повністю відкрилася погляду, пронісся вітер, який приходить зі зміною ранку — на пункт чи два південніше південного заходу, що завжди віщував мені успіх. Банні підійшов до відкидного сидіння машини містера Амана і відкрив його.

— Стій ближче до боббі, Філе, — скомандував він. — І, люба моя поліція, покладіть йому руку на плече, наче ви його заарештовуєте. Сержанте, не лізьте в кадр, і ви зможете на власні очі побачити, як усе це робиться.

У ту мить, коли Леттком націлив на них легку валізу замість камери, Банні дістав із відкидного сидіння те, що поклав туди менше ніж дві години тому. І якщо тоді він витягав «Тітоньку Еллен» задом наперед, то тепер він трусив її, і трусив, і продовжував трусити — від того місця, де була спідниця, до того, де колись була голова. Клапті паперу, просочені маслом; уламки пляшкового скла; шматки баночки з помадою (я, мабуть, помилявся щодо олії для волосся) та рештки бакалії посипалися назовні. Але найбільше — і здавалося, цьому не буде кінця — вилітало пуху гаги (Somateria mollissima). Яка ж велика винахідливість людини, що з кількох квадратних футів постільної білизни здатна створити димову завісу «змін, тривоги й подиву», яка огортає всю землю, — але понад усе, подиву!

Поліцейський зник. Коли ми знову побачили його — о диво! — він був старішим за Авраама і білішим за дружину Лота⁴⁰. Він посилено дув крізь свої вуса Діда Мороза, але слова не вилітали. Потім він зняв свої ескімоські рукавички і безпорадно зашкрябав по своєму животу білого ведмедя.

Філ похитнувся до нас, наче пінгвін крізь завірюху. Він був білішим за поліцейського, бо був без капелюха, його волосся було змащене олією, і він весь змок. Банні витонченим жестом вказав йому на відкритий багажник.

Сержант, як йому і радили, залишався поза кадром, а тому зміг точно побачити, як це робиться. Він сидів біля підніжжя ліхтарного стовпа на перехресті об’їзної магістралі й обома руками обіймав його опору. Після неодноразових запитань, на жодне з яких він не зміг відповісти, бо втратив дар мови, ми залишили його там, поки поліцейський наполегливо намагався «перелиняти».

* * * * *

Я не сміюся, коли кермую, — саме тому я був майже напівмертвий, коли ми поїхали за «таксою» в Кадоган-Гарденс, де номери будинків розташовані вкрай безглуздо. Ми кружляли там, аж поки група молоді, що танцювала, не вийшла з-під смугастого тенту під перші промені чистого ранкового сонця. Одну з них звали Доріс. Філ покликав її так, що про це дізналися всі Кадоган-Гарденс. Проте минуло чимало часу, перш ніж вона пов’язала цей крик із «пір’ям» того шлюбного птаха.

1932 р.

* * *

Примітки:

¹ Пýхова ковдра (Eiderdown quilt) — елітна ковдра, наповнена пухом гаги (морської качки). У ті часи це був дуже цінний та делікатний предмет домашнього вжитку.

² Трунá (Coffin) — автор іронічно називає так велику картонну коробку видовженої форми, в яку запакували ковдру.

³ Риф-сéзні (Reef-points) — морський термін; короткі мотузки, вшиті в вітрило для зменшення його площі. Тут — іронічне порівняння вузлів на багажнику авто.

⁴ Оріóла (Oriole) — пташка (вивільга), відома своїми майстерно сплетеними гніздами-кошиками, що звисають з гілок.

⁵ Проспéкт (Prospectus) — офіційний документ з описом майбутнього комерційного проєкту для залучення інвесторів.

⁶ Корабель прийде в гавань (When his ship came in) — англійська ідіома, що означає «коли він розбагатіє» або «коли йому нарешті пощастить».

⁷ Прáвий борт (Starboard quarter) — термін із мореплавства; задня частина правого борту судна. Тут — права задня частина автомобіля.

⁸ Налаштування (Tuning-in) — багатозначне слово. Тут юнак натякає на радіо (налаштування хвилі), але в контексті того часу це був сленг для позначення стану сп'яніння («під мухою»).

⁹ Прожéктор (Head-light) — мається на увазі потужна фара тодішнього автомобіля.

¹⁰ Кенгурý (Marsupially) — буквально «по-сумчастому». Автор описує характерний стрибок машини на ресорах.

¹¹ Відкиднé сидіння (Dicky/Rumble seat) — додаткове відкрите сидіння в багажнику старих двомісних авто.

¹² Дьоготь (Tar) — тут мається на увазі дегтярне покриття дороги (попередник сучасного асфальту).

¹³ Амáн (Haman) — ім'я власника машини, якого Банні та Філ згадують у розмові.

¹⁴ Опозиційний університет — Банні називає університет-суперник (якщо вони з Оксфорда, то називає Кембридж, і навпаки), аби надати авторитетності «професору».

¹⁵ Площúна екліптики (Plane of the Ecliptic) — астрономічний термін; площина орбіти Землі навколо Сонця. Тут іронічно описується сильний нахил колеса до землі.

¹⁶ Нарцúси Вóрдсворта — посилання на знаменитий вірш Вільяма Вордсворта «I Wandered Lonely as a Cloud», де нарциси «танцюють і грають». Так автор описує розхлябане кермо.

¹⁷ «Профі-гуляка» (дослівно «Справжній спорт» — Thorough-goin’ sport) — сленг того часу; людина, що веде розгульне життя, захоплюється азартними іграми та випивкою.

¹⁸ Нáхил вліво (Strong port helm) — морський термін; коли судно самовільно намагається повернути ліворуч, і штурвал треба тримати силою.

¹⁹ Коліснúці Боадíцеї — легендарна королева іценів, чиї бойові колісниці мали гострі коси на колесах.

²⁰ «Гоління Шагпáта» (The Shaving of Shagpat) — фентезійний роман Джорджа Мередіта в стилі «Тисячі й однієї ночі».

²¹ Кронштéйн ресóри (Dumb-iron) — технічний термін; виступаюча частина рами автомобіля, до якої кріпиться ресора.

²² Олія для волосся (Hair-oil) — популярний у вікторіанську та едвардіанську епохи засіб (наприклад, макассарова олія).

²³ Сліди нúрок (Traces of kidney) — іронічне припущення автора. Можливо, серед подарунків був пиріг із нирками (steak and kidney pie), традиційна англійська страва.

²⁴ Камéя (Cameo) — прикраса з вирізьбленим рельєфним зображенням.

²⁵ Готóва кравáтка (Made-up tie) — краватка, яка вже має сформований вузол і застібається ззаду; у той час вважалася ознакою дещо простішого смаку або надмірної зручності.

²⁶ Торгóвець рáвликами (Winkle-vendor) — людина, що продає їстівних морських равликів (winkles); їх дістають із мушлі спеціальною шпилькою.

²⁷ W.E.A.F. — позивні однієї з перших американських радіостанцій (Нью-Йорк). Спіймати її в Англії було межею мрій радіоаматорів того часу.

²⁸ Алфавíт (The Alphabet) — ймовірно, сленгове позначення радіопозивних або технічних кодів.

²⁹ Флажолéт (Flageolet) — старовинний духовий інструмент, схожий на сопілку; тут — іронічне порівняння звуків радіоперешкод.

³⁰ Домініóни (Dominions) — самоврядні частини Британської імперії (Канада, Австралія тощо), куди часто їхали шукати кращої долі.

³¹ Ерéб (Erebus) — у грецькій міфології уособлення вічної темряви.

³² Кулеметні стрічки (Maxim-belts) — стрічки до кулемета Максима. Автор використовує воєнний лексикон для опису інтенсивності лайки.

³³ Рóберт Вільям Піль (Robert William Peel) — засновник сучасної британської поліції. Автор іронічно звертається до поліцейського ім'ям творця його професії.

³⁴ Олд-Бéйлі (Old Bailey) — центральний кримінальний суд у Лондоні. Банні вигадує «високу посаду» для власника авто, щоб вразити поліцейського.

³⁵ Бóббі (Bobby) — поширене прізвисько англійських поліцейських (також на честь Роберта Піля).

³⁶ Аврóра (Aurora) — у давньоримській міфології богиня світанку. Леттком після безсоної нічної пригоди почувався не найкращим чином.

³⁷ «Inky-pinky parlez-vous» — рядок із популярної пісні британських солдатів часів Першої світової війни «Mademoiselle from Armentières».

³⁸ Даг / Містер Фéрбенкс — Дуглас Фербенкс, знаменитий актор німого кіно, зірка пригодницьких фільмів.

³⁹ У другій частúні (In the second reel) — буквально «у другому котушку» (кіноплівки). Леттком використовує професійний сленг кіношників.

⁴⁰ Білішим за дружину Лота — біблійна алюзія. Дружина Лота перетворилася на соляний стовп, коли озирнулася на Содом. Тут — опис поліцейського, повністю вкритого білим пухом із розірваної ковдри.

* * *

Вперше опубліковано у збірці «Limits and Renewals» (1932) разом із віршем «The Playmate» та «Naaman’s Song». Оповідання зібрано у виданнях Sussex Edition, том 11, Burwash Edition, том 10 та Scribner’s Edition, том 33.